Кухарський ліцей Іванківської селищної ради

Меню сайту

Конституція
Конституція

Наше опитування

Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Конфліктні ситуації виникають повсякчас як між дорослими, так і між дітьми. Однак в учнівському середовищі вони часто трансформуються у тривалу ворожнечу із постійним приниженням слабших. Такі модифікації конфліктних ситуацій є буллінгом і мають певні особливості та способи їх розв’язання.

Буллінг — це фізичне або психологічне маніпулювання кривдника (групи кривдників) жертвою в малих соціальних групах, що трапляється переважно у підлітковому віці. На явище буллінгу вказують такі основні критерії агресивної поведінки учнів відносно інших:

  • інтенціональність — прагнення навмисно заподіяти шкоду;
  • нерівність сил — кривдник фізично сильніший за жертву, а також здебільшого діє не сам, а із групою, що «атакує» учня, інколи кількох одразу;
  • «атакування» жертви — виникнення конфліктних ситуацій між кривдником чи групою кривдників і жертвою більше двох разів на місяць.

Конфлікт між учнями в класі, який відбувся єдиний раз і в якому брала участь більшість проти меншості, не є буллінгом.

Небезпека буллінгу в підлітковому віці

Насамперед небезпека буллінгу в підлітковому віці стосується жертв, оскільки через перманентне очікування нових «атак» вони відчувають стрес. Цей стан може спричиняти появу психосоматичних симптомів, що негативно впливають на навчальну успішність, рівень самооцінки та навіть провокують суїцидальні думки, спроби суїциду.

Небезпечним є буллінг і для кривдників. Інколи у підлітковому віці кривдниками стають ті, хто в початковій школі (або в іншому навчальному закладі) були жертвами буллінгу. У такому разі можливі погіршення взаємин педагогічного колективу з батьками таких учнів через їхню поведінку в навчальному закладі та відповідні заходи педагогів. Окрім того, учні, які в підлітковому віці були кривдниками, під час дорослішання переосмислюють певні вчинки, тому жорстокі епізоди буллінгу зі шкільного минулого можуть стати психологічним тягарем, що вплине на їхню індивідуальність і саморозвиток.

Гендерні відмінності підліткового буллінгу

У підлітковому віці учні можуть використовувати такі види буллінгу:

  • фізичний — нанесення тілесних ушкоджень;
  • вербальний — приниження за допомогою образливих прізвиськ, лайливих слів, погрози тощо;
  • релятивний — уникання, ігнорування, вилучення з певної групи;
  • електронний — смс-повідомлення з погрозами або провокування жертви у соціальних мережах тощо.

Здебільшого серед хлопців підліткового віку домінує фізичний вид буллінгу, що поширюється за межі класу. Учні-кривдники діють переважно в позаурочний час на шкільному подвір’ї або поза ним, під час участі в спортивних змаганнях тощо і обирають своїми жертвами хлопців-однолітків або молодших учнів.

Основним видом буллінгу серед дівчат підліткового віку є релятивний — «вигнання» жертви з мікрогрупи. Такою жертвою обирають однолітків: однокласниць або однокласників. Здебільшого хлопці-кривдники приєднуються до вербальних образ учениці, проти якої група однокласниць розгортає буллінгову кампанію.

Також поширення серед учнів підліткового віку, особливо дівчат, набув електронний буллінг, який посилює дії, спрямовані на виключення учня з групи. Окрім того, дівчата часто «атакують» жертву безпосередньо в класі, принижуючи її перед усіма. Фізична сила жертви при цьому не має істотного значення, оскільки основну роль відіграє її одяг, естетичні вподобання, зовнішність, походження, вимова тощо.

Матеріальний статус родин учнів частково впливає на їхню позицію кривдників у системі буллінгу. Здебільшого групу кривдників очолюють учні із сімей, які мають менший рівень достатку, ніж більшість однокласників, або навпаки, — із більш фінансово забезпечених родин.

Жертвою буллінгу серед хлопців часто стає фізично слабший за них і з певними вадами здоров’я: проблемою із зором, астмою, надмірною худорлявістю або повнотою тощо. Кривдники не зважають на розумові здібності жертви, тому від проявів буллінгу можуть страждати як «двієчники», так і успішні в навчанні учні.

Роль психологічної служби навчального закладу у розв’язанні проблеми буллінгу

Буллінг у межах міжособистісної взаємодії учнів — звичне явище, однак його види з часом зазнають модернізації та ускладнення (наприклад, поява електронного буллінгу). Також прискорюється динаміка розвитку теоретичної та практичної психології і розумових здібностей підлітків. Тож психолого-педагогічних заходів, які застосовували для діагностування і профілактики конфліктів між однокласниками, для сучасного навчального закладу недостатньо. Одним із них було використання соціометричних тестів для визначення міжособистісних взаємин дітей у класі. Однак під час соціометричних досліджень не беруть до уваги ставлення кожного учня до однокласників у цілому, тобто ставлення до більшої частини класу залишається невизначеним. Респондент лише обирає тих однокласників, до яких ставиться позитивно чи негативно. Окрім того, соціометричні тести спричиняють обговорення між учнями своїх відповідей, що може спровокувати появу буллінгу щодо однокласників, яких більшість вказала як небажаних для спільної діяльності.

Замість стандартних соціометричних тестів варто використовувати інші психологічні методики для малих груп, що дають змогу оцінити ставлення кожного з учнів одне до одного. Результат такого тестування має вказати на ймовірну жертву буллінгу в класі. Виявлення учнів, до яких однокласники ставляться байдуже або негативно, але проти яких іще не проводять буллінгової кампанії, дає педагогові змогу попередити негативне явище. Це можна зробити завдяки залученню учнів «із чорного списку» і «нейтральних» до виконання активнішої ролі в класі та до дій, що дадуть їм можливість заручитися підтримкою або позитивним ставленням до себе певної частини однолітків. Окрім того, таких учнів можна залучати до роботи в групах із однокласниками, які ставляться до них ліпше за більшість.

Вибір діагностичних методик залежить від рівня кваліфікованості практичного психолога і рівня активності педагога. Важливо провести діагностування на виявлення проявів буллінгу в класі протягом першого місяця створення колективу або після тривалих канікул, коли ставлення учнів одне до одного є доволі гнучким і на нього можна вплинути. Здебільшого якщо в класі буллінг, то в середині навчального року педагог виявляє його без діагностичних досліджень, однак у такому разі подолати це явище складніше. Саме тому мета діагностування — запобігти виникненню проявів буллінгу на початкових етапах його розвитку.

Механізм появи і розвитку буллінгу серед учнів

Механізм буллінгу передбачає такі основні процеси:

  • стигматизація;
  • когнітивний дисонанс;
  • «замкнуте коло».

Стигматизація

У групи учнів з’являється певне переконання, уявлення щодо одного з однокласників. Стигматизація зазвичай розпочинається через конфронтацію або певну подію в класі, під час якої, на думку більшості, «майбутня жертва» вчинила неправильно або кумедно, і тому заслужила на засудження чи зневагу.

Наступний етап стигматизації — це наслідування більшістю учнів негативних емоцій, копіювання засудження вчинків жертви. Водночас остання намагається змінити свою поведінку, щоб уникнути такого ставлення однокласників, але вони на це не зважають або трактують як підтвердження негативного враження про неї.

Заключним етапом стигматизації є виконання жертвою ролі, яку їй нав’язала група. Учень, якого кривдять, починає асоціювати себе з тим, за кого його вважають однокласники. На цьому етапі в нього можуть виникати такі систематичні реакції, як бажання змінити школу, перейти до іншого класу тощо.

Когнітивний дисонанс

Учні, які стигматизують однокласника, навіть не припускають, що він може бути хорошим. Це пов’язано з тим, що припущення того, що жертва не заслуговує на негативне ставлення до себе, засвідчить неправоту більшості та викличе дисонанс. Перебувати у дисонансі людині дискомфортно, тому, щоб його уникнути, усі активні кривдники та пасивні спостерігачі починають негативно сприймати жертву на підтримку своєї поведінки стосовно неї. Іншими словами, вони пояснюють свої вчинки причинами і ними ж виправдовують власну поведінку.

Замкнуте коло

У жертви стигматизації, якій дискомфортно перебувати в такому соціальному становищі, виникають відповідні реакції. Коли учня кривдять, це викликає в нього сильну афективно-поведінкову реакцію, завдяки якій він намагається відповісти кривднику, однак це того лише провокує. Окрім цього, таку поведінку жертви кривдник трактує як свідчення того, що вона є «поганою» людиною і заслуговує на негативне ставлення оточення. У такому разі всі учасники ситуації буллінгу дотримуються певних поведінкових моделей, що утворюють «замкнуте коло». Змінити їхнє ставлення і сприймання одне одного складно, оскільки кожен вважає, що має рацію та, відповідно, дотримується правильної лінії поведінки.

Розв’язання проблеми буллінгу в класі

Взаємодіяти із жертвою буллінгу чи кривдником(-ами) може як практичний психолог, так і педагог. Основне, щоб це була авторитетна для учня людина, яка зможе здобути його довіру під час співпраці. Однак робота педагога має свою специфіку. Тож практичному психологу варто не лише супроводжувати педагога в ході його роботи і з жертвою, і з кривдником, а й надавати йому консультативну допомогу. Доцільно поінформувати педагога про особливості спілкування з учнями за таких обставин.

У педагогів, які зважають на проблему буллінгу та працюють над її розв’язанням, помилкове уявлення, що головне — це працювати з кривдниками, оскільки вони є джерелом конфлікту. Утім, такий підхід, ураховуючи вищеописаний механізм буллінгу в навчальних закладах, є неправильним. Те, що кривдник провокує першим, не означає, що надалі жертва, дотримуючись стереотипу сприймання себе в класі, не буде провокувати однокласників до відповідних дій.

Отже, «знешкодження» кривдника не гарантує того, що провокаційні дії самої жертви припиняться, і хтось із учнів, які були пасивними споглядачами конфліктної ситуації, не стане новим кривдником. Тому робота педагога і практичного психолога щодо подолання буллінгу в класі має передбачати такі обов’язкові етапи:

  • робота із жертвою буллінгу;
  • робота із кривдником/кривдниками;
  • взаємодія практичного психолога та/або педагога з батьками.

Робота із жертвою

Робота з жертвою буллінгу є складною, оскільки потребує виваженого методичного підходу, який ускладнюють такі аспекти:

  • дистанційність і недовіра, притаманні жертві буллінгу;
  • відчуття страху жертви бути покараною кривдниками за обговорення проблеми із педагогом/практичним психологом;
  • відчуття сорому через те, що кривдять саме її, та що вона не може розв’язати цю ситуацію самостійно.

Першою дією практичного психолога або педагога під час розв’язання проблеми буллінгу є бесіда з жертвою. Приводом для неї можуть стати спостереження педагога, ініціатива з боку учня, а також звернення батьків, педагогів або інших учнів класу, які помітили проблему буллінгу.

Якщо учень самостійно проявляє ініціативу та звертається до педагога, насамперед він просить зберегти конфіденційність. Таке прохання зрозуміле та прийнятне під час консультування клієнта практичним психологом. Однак у навчальному закладі під час роботи педагога з жертвою буллінгу, що відбувається наразі, збереження «таємниці» несприятливо вплине на роботу з кривдником/кривдниками. Також педагог може втратити довіру учня, якщо дав йому обіцянку про нерозголошення інформації, але почав працювати паралельно з його кривдниками. Тому педагог має:

  • уникати прямих обіцянок дотримуватися конфіденційності;
  • запевнити учня, що спрямує свою діяльність на розв’язання проблеми, оскільки хоче допомогти йому;
  • переконати, що успіх у подоланні буллінгу залежить не лише від самого педагога, а й від співпраці учня з ним.

Вислови та запитання для початку бесіди педагога з жертвою буллінгу:

• Я помітив, що ти змінився
(-лася).

• У тебе все гаразд?

• Я розумію, що тобі некомфортно. Що відбувається?

• Я хочу тобі допомогти, можемо разом розв’язати твою проблему.

• Ти можеш поговорити зі мною про те, що тебе хвилює.

• Разом ми зможемо зарадити твоїй проблемі.

Якщо педагог є ініціатором бесіди з учнем, якого кривдять у класі, він не має попереджати про неї заздалегідь. Однак важливо попередити учня за кілька хвилин до початку бесіди або одразу запросити його до кабінету. Ліпше запланувати проведення бесіди на перерві чи після уроків. Під час розмови, спостерігаючи за змінами поведінки чи настрою учня, педагогові варто запитати про потенційну проблему та заохотити до розповіді про можливі інциденти.

Іноді учень не готовий одразу відкритися перед педагогом, тому запевнень у тому, що дорослий згоден чекати, коли учень сам захоче поговорити, — недостатньо. Адже масштаби буллінгу постійно зростають і впливають на формування індивідуальності підлітка. Тому ліпше повідомити учню, що через певний проміжок часу (можна вказати його або назвати дату) педагог звернеться до нього із цим запитанням знову, щоб отримати відповідь і обговорити проблему.

За умови згоди учня, якого кривдять, на співпрацю з педагогом задля розв’язання проблеми буллінгу, практичному психологу (педагогу) варто:

  • зібрати інформацію про ситуацію;
  • запевнити учня у своїй підтримці;
  • домовитися, що учень знатиме про всі дії педагога під час розв’язання проблеми;
  • узгодити час наступної зустрічі для обговорення проблеми.

Під час консультування учня, якого кривдять, слід допомогти йому визначити орієнтовні шляхи зміни поведінки, щоб не провокувати кривдників. Наприклад, пояснити, які вислови можна вживати у разі вербальної образи замість тих, якими учень послуговувався до цього. Важливозапропонувати учневі кілька варіантів таких висловів.

Також важливим аспектом роботи з учнем, якого кривдять, є спонукання його до самостійного пошуку шляхів розв’язання проблеми. Педагог у такому разі має лише допомагати учневі зорієнтуватися у ситуації, вказати йому напрям пошуку. Завдяки такому підходу педагог/практичний психолог частково стає «опікуном» жертви буллінгу. У такому разі відповідальність за поведінку несе сам учень, як, власне, і має бути.

Робота з кривдником

Здебільшого в підлітковому віці кривдники об’єднуються в групи. Мета роботи з такою групою полягає в тому, щоб:

  • ослабити зв’язок між її членами;
  • змінити негативну установку кривдників на позитивну.

Працювати з кожним членом групи кривдників варто окремо за короткий проміжок часу, що не дасть учням змоги обговорювати ситуацію між собою. Першу бесіду слід провести з тим, хто, на думку педагога та жертви, очолює групу кривдників. Після індивідуальних бесід педагог має з усією групою провести розмову, про яку кривдників не варто попереджати.

Зазвичай під час групової бесіди учні збентежені та прагнуть применшити перед педагогом свою роль у кривдженні, виправдовують свої дії тощо. Саме тому педагог має чітко висловити позицію, наголосити на тому, що він не терпітиме прояви булілінгу, він — на боці жертви, оскільки жоднапровокація не може стати приводом для зверхнього ставлення до людини. Окрім того, слід поінформувати учнів про те, що вони мають змогу змінити свою поведінку. Також на груповій бесіді педагог має зазначити, що він обов’язково проведе відповідні розмови щодо конфліктної ситуації як із батьками жертви, так і з батьками кривдників.

Із усіма учасниками конфлікту педагог має узгодити орієнтовні варіанти їхньої поведінки, що дадуть змогу поліпшити ситуацію та розв’язати проблему. У такому разі педагог контролюватиме ситуацію і вплив на неї кожного з учнів.

Здебільшого після індивідуальних бесід із кривдниками, на яких педагог повідомляє, що в його класі буллінг є неприпустимим явищем, учні усвідомлюють масштаб проблемної ситуації та погоджуються на співпрацю з педагогом. Утім, робота з очільником кривдників є складнішою, тому слід зважати на його індивідуальні характеристики, щоб застосовувати максимально ефективні методи з позитивним або негативним підкріпленням зміни поведінки учня.

У разі очевидної для всіх учнів ситуації буллінгу педагог може призначити «опікуном» чи «наглядачем» очільника групи кривдників авторитетного для нього однокласника.

Взаємодія педагога з батьками

Батьки жертви буллінгу мають знати про ситуацію кривдження їхньої дитини для того, щоб:

  • підтримати дитину, якщо вона не розповіла їм про конфлікт з однокласниками;
  • налагодити співпрацю з навчальним закладом щодо розв’язання проблеми, оскільки самостійне втручання батьків у взаємини з кривдниками чи їхніми батьками може зашкодити дитині.

Педагогові слід поінформувати батьків кривдників про дії їхніх дітей і те, що навчальний заклад з’ясовує всі деталі конфліктної ситуації. Оптимально повідомити батькам кривдників про конфлікт у класі того самого дня, коли відбулася бесіда з учнями щодо їхньої неприйнятної систематичної поведінки.

Педагог може зателефонувати батькам кривдників, щоб дізнатися, чи повідомили їм діти про ситуацію буллінгу, а також щоб запросити дорослих до навчального закладу. Оскільки подібна інформація зазвичай викликає негативні емоції щодо навчального закладу і педагога, то під час зустрічей із батьками кожного з учнів, причетних до конфлікту, педагог має поводитися приязно і спокійно. Варто окреслити проблему буллінгу, розповісти про це негативне явище і визначити способи його подолання. Основним результатом таких зустрічей має стати домовленість про співпрацю між батьками кривдників та педагогом, навчальним закладом.

Антибуллінгові заходи в школах

У європейських країнах розроблені шкільні програми антибуллінгу. Однак більшість із них передбачають корекцію поведінки учнів, а не профілактику виникнення буллінгу.

Популярною є, наприклад, шкільна програма антибуллінгу «Зеро» (далі — програма), розроблена в Норвегії. У її основу покладено цілісний підхід до розв’язання проблеми буллінгу. Упровадження програми розраховане на навчальний рік, оскільки вона містить відповідну систему заходів, що мають визначені часові норми проведення: наприклад, серед учнів кілька разів на рік проводять діагностування щодо їхнього ставлення до проблеми буллінгу та обізнаності з цим негативним явищем. Відповідальність за впровадження програмипокладено винятково на директора навчального закладу, а здійснення заходів у її межах — на робочі групи, які складаються з 4-5 педагогів. Останні мають репрезентувати певні групи, якіконтролюють та організовують навчально-виховний процес.

Учнівська рада та батьківський комітет також мають брати активну участь у впровадженні програми на рівні з педагогами та практичним психологом. Кожен педагог має бути обізнаний із ситуацією буллінгу в навчальному закладі завдяки діяльності робочої групи і за потреби працювати над її розв’язанням, брати участь у педагогічних зібраннях відповідної тематики.

У межах програми практичний психолог і педагоги навчального закладу працюють не лише з учнями, які вдаються до буллінгу, а й їхніми жертвами та батьками всіх учасників конфлікту. Особливістю програми є залучення до її реалізації позашкільних фахівців: працівників психологічних організацій, соціологів, педагогів з інших навчальних закладів тощо.

Отже, буллінг у навчальному закладі — це пролонгований конфлікт між учнями в мікрогрупах, який зазвичай виникає в межах класу та є особливо небезпечним у підлітковому віці. Розв’язання проблеми буллінгу насамперед залежить від кваліфікованості педагога, завданням якого є ефективна робота з усіма учасниками конфлікту та їхніми батьками. Адміністрація навчального закладу також має сприяти відповідній діяльності педагога, реалізуючи антибуллінгові програми.

Джерело: http://edirshkoly.mcfr.ua/article.aspx?aid=510700

Форма входу

Пошук

Календар
«  Березень 2024  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
    123
45678910
11121314151617
18192021222324
25262728293031

Архів записів

Друзі сайту
Верховна Рада

Урядовий портал

МОН України

КОДА

РМК відділу освіти Іванківської РДА

КОІПОПК

Педпреса

ОСВІТА





Copyright MyCorp © 2024